Учитель - це людина, котра вирощує дві думки там, де раніше зростала одна.

пʼятницю, 10 квітня 2015 р.

Інтернет - конференція «Розвиток і функціонування української мови в роботі закладу»


            Відмінник освіти, старший учитель
 вищої категорії Давидова Л.П.;
старший учитель вищої категорії
Чабан Л.Г.
Переосмислення процесу навчання і виховання
національної свідомості мовної особистості на уроках української мови з ціннісних позицій
Відродження України неможливе без пробудження національної свідомості українського народу,  насамперед молоді. Тому особливе занепокоєння викликає відсутність у більшості юнацтва усвідомлення себе як частини народу, співвідношення своєї діяльності з інтересаминації. Зарадити справі може створення такої системи освіти,  яка виховувала б національно свідомих громадян України.  Повага до своєї Вітчизни починається з рідного слова, літератури, історії рідного краю.
         Великий український педагог К. Ушинський про любов до своєї Батьківщини говорив наступне: «Візьміть, наприклад, будь-якого швейцарця: він пише рідною мовою, абсолютно правильно говорить ясно і чітко, порозмовляйте з ним про Швейцарію, і він здивує твердим і надзвичайно детальним знанням своєї Вітчизни.  Він не тільки відмінно знає її міста і містечка, її ріки, джерельця, її гори і підгір’я, фауну і флору, а й навіть більш-менш відомі руїни і пов’язані з ними легенди. Те ж саме помітите ви і в маленьких німців, англійців, а ще більше в американців». Це написано 135 років назад, але для України актуально і сьогодні.
         На сучасному етапі розбудови української держави важливого значення набуває формування почуття патріотизму, національної самосвідомості учнівської молоді як запоруки її активної участі в соціально-економічній діяльності.  Тому навчально-виховний процес у навчальному закладі необхідно вибудовувати таким чином, щоб пробудити в учнів національні почуття, виховувати в них повагу і любов до свого народу, до його віковічних моральних та духовних здобутків, а також самоповагу й гордість за свою Батьківщину, і на цій основі формувати суспільно значущі особистісні риси громадянина України: національну свідомість, духовність, трудову активність, морально-етичну, фізичну, екологічну і правову культуру. Адже національне виховання включає в себе кілька складових  Цей складний і тривалий процес передбачає цілий комплекс організаційних, дидактичних,  методичних, психологічних, виховних заходів. І рідна мова та  література в цьому комплексі 
(разом з історією України та народознавством) -  не просто найголовніша складова,  а й фундамент цієї ідеологічної системи.
    У формуванні національної свідомості не можна оминати проблеми мови та мовлення. Учнівська молодь має усвідомити, що без оволодіння державною мовою неможливо стати повноцінним громадянином своєї держави,  патріотом України та й просто інтелігентною людиною, кваліфікованим спеціалістом будь-якої галузі господарства.
         Актуальними сьогодні є думки І. Огієнка та В.Сухомлинського про те,  що до найважливіших ознак нації належить рідна мова, а з нею витворена культура, яка стає душею нації, її духом. Зокрема, В.Сухомлинський зазначав, що в руках педагога слово є могутнім виховним засобом,  яке здатне піднести, звеличити людину в її власних очах,  утвердити її патріотичну свідомість і громадянську гідність, на все життя відкрити в її серці невичерпні й вічні  джерела любові до своїх предків. Тож перед викладачем-словесником постає важливе завдання – сформувати національно - мовну особистість, яка має володіти наступними уміннями та навичками:
ü виявляти інтерес до вивчення української мови,  відчувати потребу у здобутті знань і виробленні комунікативних умінь;
ü створювати тексти, використовуючи різні мовні і мовленнєві засоби;
ü імпровізувати мовлення відповідно до ситуації спілкування;
ü будувати монологічний виступ, у тому числі дискусійного характеру;
ü користуватися різними стилями і типами мовлення;
ü уміти поєднувати репліки у процесі діалогу, розгортати діалог;
ü дотримуватися основних правил спілкування під час монологічного та діалогічного мовлення. 
         Ці завдання успішно вирішуються на уроках систематизації та узагальнення знань з основного курсу мови, а також на уроках розвитку мовлення, де учні удосконалюють власні мовленнєві вміння й навички, створюючи діалоги на запропоновану тему, готуючи виступи до дискусій, усні твори, роблять вправи з редагування текстів, виявляючи власну правописну та стилістичну грамотність. 
         Розвиткові мовної особистості сприяє і позаурочна робота,  спрямована на виховання учнівської молоді. Проведення предметних тижнів з мови та літератури,  святкування Міжнародного дня рідної мови та Дня української писемності,  українські вечорниці та літературні вечори – все це допомагає викладачу донести до учнів істину: « Рідна мова – це основа нашого буття, це те, що вирізняє нас у світовому соціумі серед тисяч народів, робить особливими, унікальними у своїй самобутності». А як нагорода викладачеві – призові місця учнів за участь у мовних конкурсах ім. П.Яцика та Т.Шевченка,  в   олімпіаді з української мови і літератури, а ще -  поетичні проби пера. 
         Таким чином, формування національно-мовної особистості на уроках української мови є необхідною передумовою для виховання національно свідомих українців.
 Літературній освіті також відводиться особлива роль у формуванні соціального й морального обличчя юних громадян нашого суспільства,  оскільки література є могутнім джерелом національної духовності,  своєрідним генетичним кодом,  пам'яттю народу.  У художній літературі знаходять своє вираження його історія, його моральні цінності, ідеали, традиції, його ментальність, національний характер. Оволодіння національною літературою -
це шлях до досконалого оволодіння українською мовою. Адже першоелементом літератури є мова в її різноманітних стильових вираженнях.
         Літературу сприймають як першооснову духовного та соціального розвитку суспільства. Цю істину підтверджено всім ходом людської цивілізації. Уроки літератури повинні стати основою патріотичної вихованості учнів,  їхнього громадського змужніння,  високої моральності та працелюбства,  естетичної наснаги. Художня література спонукає учнівську молодь захоплюватися красою і самобутнім багатством рідної землі,  національно- визвольною боротьбою українців, їхнім славетним минулим.
         Основні шляхи якісного реформування викладання української літератури в навчальних закладах орієнтовано на проведення науково-дослідницької роботи щодо впровадження інновацій, розвиток творчих здібностей учнів, широке використання художніх творів,  які виховують в учнів любов до рідної землі, свого народу, мови, власної історії та культури тощо.
         Нині відбувається   активний процес дослідження творчості митців,  чиї імена були безпідставно забуті,  визначається їхнє місце в літературі свого часу і в духовній скарбниці сучасності.  У цих дослідженнях й оцінці допомагають нам "Історія українського письменства"  Сергія Єфремова, "Історія української літератури" Дмитра Чижевського, літературознавчі праці Михайла Грушевського,  Григорія Костюка,  Михайла Возняка   та інших.
         Вивчення літератури в навчальних закладах відбувається сьогодні в умовах звільнення суспільної свідомості від ідеологічного диктату,  що впродовж десятків років гальмував розвиток методичної науки. За останні роки з'явилося чимало праць з методики викладання літератури, у яких наголошується на тому,  що цей предмет має вивчатися як мистецтво слова, бо художня література розкриває естетичну суть життя, дає людині справжню радість, підносить її духовно. Національні і загальнолюдські цінності,  відтворені в мистецтві,  допомагають формуванню духовно багатої особистості, громадянина, що має високі етичні й моральні чесноти,  шанує минуле,  дбає про майбутнє свого народу, України. Навчальні програми,  створені в Інституті педагогіки АПН України,  за якими працюють учителі - словесники,  містять ряд змін як у структурному,  так і в змістовому планах. У програмі з'явилися нові твори для текстуального вивчення і самостійного читання, нові списки творів для позакласного читання; передбачено також вивчення літератури рідного краю.  Сучасна літературна освіта зорієнтована на вивчення літератури як мистецтва і як образного вираження духовного життя народу,  а шкільна програма з літератури є часткою культури нації. Програма,  її змістове наповнення -  то віддзеркалення самого змісту літературної освіти учнівства.  Тому так важливо,  що за останні роки помітно змінилася палітра літературних творів, включених до програми. Екперементальне дослідження показало, що твори української літератури, які вивчаються в старшій школі,  є надзвичайно ефективним засобом патріотичного виховання учнів. Вагомих результатів учитель-словесник досягне тільки тоді, коли він має продуману систему роботи над формуванням національно-патріотичної вихованості учнів упродовж вивчення поетичних,  прозових і драматичних творів художньої літератури.  Створена й апробована система роботи з питань патріотичного виховання під час вивчення творів Т.Шевченка, Лесі Українки,  В.Барки,  У.Самчука,  Т.Осьмачки,  В.Сосюри,  О.Гончара,  О.Довженка, П.Загребельного,  В.Симоненка, Л.Костенко, В.Стуса та інших письменників передбачає виховання любові до Батьківщини,  рідної мови,  історії та культури,  почуття національної самосвідомості,  господаря власної землі,  повагу до славних синів і дочок України, шанобливе ставлення до культур усіх народів світу, відповідальність кожного за долю нації.
    Якщо попросити будь-якого українця назвати письменників і поетів   української літератури,  то першого, кого називають, - це Т.Г.Шевченка.  Все життя і творчість його– високопатріотичний взірець служіння своєму народові.  Уже майже 200  років його твори випромінюють такий потужний магнетизм,  що людина негайно підпадає під його чари і переймається патріотичним горінням його душі.  Виховання шевченківським словом не обмежується програмою 9 класу, адже згадуємо про поета, про його поетичне слово майже кожного уроку літератури.    
Вивчаючи творчість українських поетів будь-якого періоду,  не можемо оминути віршів патріотичного напрямку:  П.Тичина і В.Сосюра,  О.Олесь і М.Вороний,  В.Симоненко і Л.Костенко –  усі вони переймалися долею Батьківщини,  воліли бачити її вільною й незалежною. А трагічний життєвий і творчий шлях В.Стуса  -  це взірець того,  як можна і треба   любити свою рідну землю. 
Отже,  образ Батьківщини найбільше згуртовує народ, націю,  є важливим фактором формування міцних патріотичних почуттів і прагнень, громадської свідомості. Таким чином,  зміст Програми з української літератури в старшій школі повністю підпорядковується головній виховній меті – формувати національно свідому, духовно багату особистість, здатну до самовизначення,  самореалізації та самовдосконалення. Але важливу роль відіграє також питання методичного інструментарію при реалізації цієї мети.
          Методична система літературного навчання передбачає роботу,  спрямовану на використання ефективних методів і прийомів, за допомогою яких в учнів виробляються певні судження й оцінки, удосконалюються вміння та навички самостійного аналізу літературного твору, постановки доступних для віку учнів проблем за темою тощо. 
         В основу системи патріотичного виховання на уроках української літератури потрібно покласти правдиве слово про свій народ,  його споконвічне прагнення розбудовувати Українську державу. Творчі зусилля кожного викладача мають бути спрямовані на те, щоб підвищити виховний рівень сучасного уроку та його творчий потенціал, створити оптимальні можливості для розвитку самостійного творчого мислення учнів,  активізації їхньої пізнавальної діяльності, формування патріотичних почуттів під час вивчення літератури. Тому національно-патріотичне виховання має здійснюватися на основі проблемного вивчення текстів, їх системності, де домінантою є настанови до національного відродження.
Якісна зміна у викладанні української літератури сприятиме становленню і розвитку насамперед національно свідомої особистості, бо в почуттях і характерах учнівської молоді домінуватиме не космополітизм, а український патріотизм, бажання жити і працювати задля розквіту Української держави.
         Упродовж патріотичного виховання засобами літератури повинні формуватися складники патріотичної вихованості, які ґрунтуються на життєвих стереотипах українського народу і узгоджуються з народними уявленнями про високі виміри морального, етичного, духовного, гуманістичного, відображають національний менталітет.
         Щоб художні твори посіли належне місце у формуванні складників вихованості патріотичних почуттів в учнів,  на уроках української літератури необхідно моделювати ситуації,  які сприятимуть розумінню учнями суспільно-політичних явищ, змальованих автором у творі,  проводити аналогії із сучасністю;  через мистецтво слова пробуджувати національну свідомість.
         Можна без перебільшення сказати,  що у викладанні літератури за останні кілька років зроблено чимало.  Рідна література відкрилася перед учнями новими гранями як могутнє джерело української духовності,  своєрідний генетичний код,  пам’ять народу.  Вона нерозривно пов’язана з національними і культурними традиціями. Це своєрідний художній літопис українців. Національний тип особистості виростає на ідеях національної філософії, народних ідеалах,  традиціях,  звичаях і обрядах,  морально-етичних цінностях,  тобто на культурно-історичному досвіді, здобутках народу впродовж багатьох епох.
На уроках літератури  ми розглядаємо питання сім’ї та роду. Аналізуючи роман у новеллах Ю.  Яновського “Вершники”,  дається учням завдання:  визначити причини трагедії роду Половців. Подібні навчальні ситуації  спонукають учнів замислитися над такими питаннями:
 -   Що ви знаєте про свій рід?
 -   Який духовний мікроклімат панує у моїй родині?
 -   Які сімейні звичаї та обряди збереглися в нашій сім’ї?
Аналізуючи художні твори,  учні починають розуміти, що рід і народ –  складові одного духовного ланцюга.  На основі зіставлення фактів історії та створених митцем художніх образів учні стверджують:  народ є суб’єктом історії і її безстороннім суддею,  а народ складається з багатьох родин. Отже, кожний є членом своєї сім’ї і водночас представником народу,  відповідальним за його долю,  історію,  сьогодення і майбутнє,  якого немає без минулого.
         “Уроків історії не вчимо”, - гірко іронізує наша мудра сучасниця, геніальна Ліна Костенко. Отож варто одуматися й уважно осмислити своє минуле,  його славу і безслав’я.  Роман у віршах “Маруся Чурай” розкриває духовний світ наших предків, відтворює забуті сторінки історії. Учні повинні усвідомити, що образ Марусі органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу,  обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйманням, виростає до символу, ніби фокусуючи в собі духовний потенціал усього українського народу. Пізнавати історію свого народу потрібно з історії рідного краю, міста,  села. До цього  привчаємо своїх учнів як на уроках, так і під час позакласної роботи.
         Національний світогляд особистості виростає на традиціях народу,  його звичаях і обрядах.  На уроках аналізу художніх творів наголошуюємо на цьому.  Учні вже знають, що саме в родині формуються духовні цінності, погляди на добро і зло, виховується любов до батьків, повага до старшого тощо. Але, на жаль, не кожній родині вдається зберегти народні традиції, звичаї й обряди. Бажано, звичайно, повернути їх у сім’ю.
         Розглядаючи творчість І. Багряного (пригодницький роман “Тигролови”), можна зробити на останньому уроці узагальнюючий елемент “Українознавчий аспект прозового доробку письменника”. Учні знають, що в основу роману “Тигролови” покладені події, які сталися з самим автором під час заслання його більшовиками на Далекий Схід.  Відразу постає проблемне запитання: Чому там, на Далекому Сході, за тисячі кілометрів від України, звучить українська пісня, зберігаються народні традиції?  А тому,  доходять висновку учні,  що там живуть справжні українці,  колишні втікачі й вигнанці.  Вони зберегли давні традиції і створили свій,  український,  світ,  наповнений моральною чистотою,  гармонією,  народними обрядами.  Атмосфера в родині Сірків,  яка прийняла й порятувала Григорія,  тепла,  домашня.  Матері –  берегині роду тут удалося відродити та зберегти духовні національні цінності. Узагальнений образ Сіркової родини і роду, підкреслюються на уроці, письменник підносить до символу самої України.
    Отже,  учні,  а це -   майбутнє нації, здатні осмислити роль і значення мистецтва,  внесок кожного з письменників у національну та світову скарбницю літератури і культури. У цей час учні досягають такого рівня інтелектуального і духовного розвитку,  який дає змогу розв’язати складні моральні проблеми, дати оцінку суспільним і життєвим явищам.   Тому їм можна запропонувати  таку діагностичну анкету:
1.  Чи пишаєтеся Ви тим,  що належите до української нації? 
2. Чи вільно Ви володієте українською мовою?   
3.  Чи українська мова має бути єдиною державною мовою? 
4. Чи вважаєте Ви себе носієм української культури?   
5. Чи знаєте  Ви історію свого рідного міста ( села)?   
6.Чи дотримується Ваша родина звичаїв та традицій нашого народу? 
7. Чи пишаєтесь українською символікою?   
8. Чи має для Вас значення,  до якої національності Ви належите?
9.  Чи вважаєте Ви,  що громадянин країни може бути патріотом,  розмовляючи при цьому не на національній мові даної країни? 
10. Чи вважаєте себе патріотом?
Така чи подібна цій анкета дає змогу викладачеві зрозуміти, наскільки вдається досягнути мети –  сформувати гармонійно розвинену, освічену,  соціально активну й національно свідому молоду людину,  яка має почуття громадянської відповідальності, є носієм кращих надбань національної та світової культур, здатна до самовдосконалення. Мистецтво, зокрема література, несе в собі вічні цінності. Вони загальнолюдські і водночас у кожного народу свої. Отже, сутністю викладача рідної мови та літератури має бути висока культура,  непохитна національна свідомість,  глибоке розуміння тих складних завдань,  які сьогодні потрібно розв’язувати незалежній Українській державі.  Усе це він повинен передати своїм вихованцям. Тільки систематичне національне виховання може подолати почуття національної меншовартості і сформувати людину –  громадянина з національним складом мислення та природним почуттям гордості,  що ти –  українець.  На основі такої виховної роботи формуються основні складові національної самосвідомості:  любов до рідної землі і свого народу, патріотизм і готовність захищати Українську державу,  досконале володіння українською мовою,  духовна культура,  повага до батьків,  культури та історії,  традицій та звичаїв рідного народу, працелюбність, бажання працювати задля розквіту власної держави,  культура міжособистісного спілкування, глибоке усвідомлення громадянської відповідальності, сформовані почуття гордості за свою Батьківщину.


   












Немає коментарів:

Дописати коментар